Станіслав Людкевич

Людкевич Станіслав Пилипович – український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог.

Народився 24 січня 1879 р. у Ярославі (нині Польща) в родині вчителя. Освіту здобув на філософському факультеті Львівського університету (1898—1901). Теорію композиції вивчав самостійно й у М. Солтиса (Львів), О. Цемлінського та Г. Греденера (Відень). Музичні знання вдосконалював у Г. Адлера — з музикознавства (в університеті), в О. Землинського, диригента Віденської опери — з теорії та композиції (1907—1909). 1901—1907 pp. — викладач у гімназіях Львова та Перемишля. Був одним з активних організаторів Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові. З 1910 р. очолював його як директор. У 1919—1939 рр. викладав у ньому теоретичні дисципліни. З 1939 по 1972 р. — професор та завідувач кафедри теорії музики і композиції Львівської консерваторії, водночас (1939—1956) — старший науковий співробітник Львівської філії Інституту фольклору АН УРСР. Йому належить низка цінних музикознавчих праць і посібників з музично-теоретичних дисциплін («Матеріали до науки сольфеджіо і хорового співу», «Загальні основи музики», «Форма солоспіву Лисенка», «Гармонічна мова М. Леонтовича», «Дослідження, статті, рецензії» (1976), статті про Д. Бортнянського, М. Лисенка, М. Вербицького та ін.). С. Людкевич був редактором музичних журналів «Артистичний вісник», «Українська музика», «Музикальний листок». Багато що зроблено ним у справі збирання та вивчення української народної пісні, зокрема занотовано з фонографа 1500 записів західноукраїнських мелодій, згодом підготовлених і опублікованих (разом з Й. Роздольським) у збірнику «Галицько-руська народна мелодія».

Серед творів С. Людкевича, відомого майстра творів великих форм, — програмна симфонія-кантата «Кавказ» (1902—1913), кантати «Заповіт» (1934, 2-га ред. 1955), «Наймит» (1941); вокально-інструментальні твори кантатного типу «Вічний революціонер» (1898), «Останній бій» (1914), «Вільній Україні» (1912—1914), «Конкістадори» (1941); симфонічні твори «Прикарпатська симфонія» (1952), «Галицька рапсодія» (1928); симфонічні поеми «Каменярі» (1926, 2-га ред. 1956), «Веснянки» (1935), «Дніпро» (1947), «Пісня юнаків» (1948), «Не забудь юних днів» (1956), «Наше море» (1957), «Мойсей» (1962), «Чакона» (1964); опера «Довбуш» (1955); 2 фортепіанні та скрипковий концерти та значна кількість інструментальних творів, хорів, пісень, солоспівів (на слова Т. Шевченка, І. франка, М. Шашкевича, М. Рильського, В. Сосюри та ін.).

Композитору С. Людкевичу властиві близькість до українського музичного фольклору, багатство гармонічної та поліфонічної палітри, велика професійна майстерність у створенні музичних образів. Тонким відчуттям стильових особливостей української народної музики позначені обробки народних пісень («Гагілка», «Пісня про Морозенка», «Бодай ся когут знудив»), балад («Про Бондаріву», «Про Петруся і вельможну Маню» та ін.). За досягнення у музичному мистецтві відзначений високими державними нагородами, Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1964).

Доктор мистецтвознавства (1908), народний артист СРСР (1969).

Помер 10 вересня 1979 р. у Львові.