Gioacchino Antonio Rossini

Джоаккіно Антоніо Россіні (італ. Gioacchino Antonio Rossini; 29 лютого 1792, Пезаро — 13 листопада 1868, Париж, Франція) — італійський композитор, автор декількох десятків опер.

Він зумів вдихнути нове життя в традиційні для Італії види опери — комічну (буфа) і «серйозну» (серіа). Особливо яскраво талант Россіні розкрився в області опери-буфа. Реалістичність життєвих замальовок, влучність у зображенні характерів, стрімкість дії, мелодійне багатство й блискуча дотепність забезпечили його добуткам величезну популярність. Композитор творив в епоху зростаючої суспільної активності народу Італії, підйому боротьби за незалежність. У його дієво оптимістичному, демократичному за духом мистецтві сучасники відчували голос свого бурхливого часу, бачили вираження італійського національного характеру. Період інтенсивної творчості Россіні тривав усього близько двадцяти років. За цей час він створив понад тридцять опер, багато з яких у короткий час поставили в усіх столичних театрів Європи й принесли авторові всесвітню славу.

Россіні народився 29 лютого 1792 в італійському містечку Пезаро. Його батьками були музиканти (батько — трубач і валторніст, мати — співачка). З дитинства Джоаккіно навчався співу, грі на клавесині (італ. chembalo й скрипці, а також теорії музики. Маючи гарний голос, співав у церковних хорах, виступав як акомпаніатор і диригент хору в оперних театрах. З 1806 по 1810 рік навчався музиці в Болонському музичному ліцеї, де його викладачами зокрема були В. Каведаньї (віолончель) і С. Маттеї (контрапункт). З 1806 року Россіні — член Болонської філармонічної академії. Першу оперу, «Вексель на шлюб» (також «Шлюбний вексель»), він написав у 1810 році. У наступні роки він регулярно створював опери для театрів Венеції й Мілану.

1821 року Россіні одружився із співачкою Ізабеллою Кольбран. У 1823 році за запрошенням директора Лондонського Королівського театру композитор приїхав до Великої Британії, де йому за п'ятимісячну роботу виплатили платню в 7000 фунтів стерлінгів. У 1824 році Россіні одержав посаду директора Італійського театру в Парижі.

У 1829 році Россіні повернувся до Болоньї. У листопаді 1830 року знову приїхав у Париж. З 1836 по 1855 рік жив у Болоньї, керував Болонським музичним ліцеєм, у Флоренції.

У 1845 році померла перша дружина композитора. У 1847 році Россіні одружився з Олімпією Пеліссьє. У 1855 році знову влаштувався в Парижі, зробивши свій будинок одним із наймодніших музичних салонів.

Найзагадковішим у біографії Россіні є той факт, що практично всі свої опери композитор написав упродовж 20 років, тоді як останні 40 років свого життя він майже не писав музики, за виключенням кількох духовних творів (в тому числі «Stabat Mater» — гімн, присвячений Діві Марії), 1832 рік), романсів та фортепіанних п'єс.

Россіні помер 13 листопада 1868 року у містечку Пассі біля Парижа. У 1887 року прах композитора перевезли до Флоренції.

У перших же операх Россіні продемонстрував добірність і блиск мелодійного натхнення, природність і легкість ритму, які додавали співу щирішого характеру. Композитор, працюючи в межах сучасних йому театральних традиціях, однак був противником віртуозної сваволі виконавців.

Найбільшим нововведенням для Італії того часу стало підвищення ролі оркестру, який у творах Россіні зробився живим, рухливим і блискучим. Оркестр вільно супроводжує вокальну партію, створюючи чіткий мелодійний і симфонічний рельєф та виконуючи експресивні чи образотворчі функції.

Опери Россіні відзначаються широким змістовним та емоційним спектром. Россіні досяг чималого комічного результату у «Севильскому цирюльнику» (1816 рік). Але і в серйозному жанрі Россіні сягнув неперевершеної досконалості й глибини: від неоднорідної, але палкої й ностальгічної «Діви озера» (1819 рік) до трагедії «Семіраміда» (1823 рік) та сакральної монументальності «Мойсей і фараон, або Перехід через Червоне море» (1827 рік) і, нарешті, до останньої опери композитора «Вільгельм Телль» (1829 рік).