Георгій Свиридов

Свиридов Георгій Васильович (16 грудня 1915, Фатеж — 6 січня 1998, Москва) — радянський композитор і піаніст. Народний артист СРСР. Герой Соціалістичної Праці (1975). Лауреат Сталінської премії (1946), Ленінської премії (1960) та Державної премії СРСР (1968, 1980). Нагороджений двома орденами Леніна.

Народився 3 (16) грудня 1915 у Фатежі (Курська губернія) у родині поштового службовця. Батько загинув під час Громадянської війни. В школі його особливо цікавила література та музика — почав самостійно вчитись грати на балалайці, добираючи на слух. Після закінчення музичної школи в Курську вчився в ленінградському 1-му музичному технікумі, а з 1936 — на композиторському факультеті Ленінградської консерваторії, яку закінчив по класу композиції (учився в П. Б. Рязанова та Д. Д. Шостаковича). В 1941 р. мобілізований, пізніше комісований за станом здоров'я. До 1944 р. жив у Новосибірську, куди евакуювали Ленінградську філармонію. В цей час пише воєнні пісні. 1944 р. повертається до Ленінграду.

З 1956 р. жив у Москві; працював у театрі й кіно, в 1962–1974 рр. секретар правління Союзу композиторів СРСР, одночасно в 1968-73 роках 1-й секретар правління Союзу композиторів РРФСР.

Свої перші твори написав 1935 року — цикл ліричних романсів на вірші О. Пушкіна. Стиль композитора змінювався протягом всього творчого життя: на ранніх етапах творчості писав музику в класичному та романтичному стилях; до 1950-х років в творчості відчутний вплив Д. Шостаковича та П. Хіндеміта; після 1950-х років композитор випрацював власний композиторський стиль.

Дарування композитора, своєрідність його творчої індивідуальності найяскравіше проявила себе в сфері вокальної музики. Камерно-вокальні й вокально-симфонічні твори на слова А. С. Ісаакяна («Країна батьків», поема для тенора й баса з фортепіано, 1950 р.), Р. Бернса (цикл пісень, 1955 р.), С. А. Єсеніна («Поема пам'яті С. Єсеніна» для тенора, хору й симфонічного оркестру, 1955-56 рр.; цикл пісень «У мене батько селянин» для тенора, баритона з фортепіано, 1956 р., і ін.), В. В. Маяковського («Патетична ораторія» для баса, хору й оркестру, 1959 р.; Ленінська премія, 1960 р.), а також хори на слова російських поетів (1958, 1967 рр.) окреслюють найважливішу тему творчості композитора — тему Батьківщини.

На основі глибокого прочитання поезії різних епох і народів, насамперед російської, Свиридов істотно оновив багато вокальних жанрів. Стиль Свиридова, тісно пов'язаний із традиціями російської класичної й радянської музики, надзвичайно самобутній. Значною мірою цей стиль визначає широка опора на селянський фольклор у сполученні з прийомами музичної мови ХХ століття.

Музика Свиридова відрізняється відточеною простотою, народною характерністю пісенних мелодій і гармонічної мови, блиском і барвистістю оркестрового колориту, строгим добором і економією вирізних засобів.

Тенденція до лаконізму, стисканню розмірів творів виявилася в «Курських піснях» (1964), у т. зв. маленьких кантатах «Дерев'яна Русь» (слова С. А. Єсеніна, 1964), «Сніг іде» (слова Б. Л. Пастернака, 1965), «Весняна кантата» (слова Н. А. Некрасова, 1972), у хоровому «Концерті пам'яті А. А. Юрлова» (1973) і ін.

Серед інших творів — музичні комедії, у тому числі «Вогники» (1951), тріо для скрипки, віолончелі й фортепіано (1945; Державна премія СРСР, 1946; 2-я редакція 1955), музика до фільмів і вистав драматичних театрів.

В останні дні свого життя сильно хворів і помер 6 січня 1998 року від зупинки серця.

Почесний громадянин Курська. На його честь названо астероїд.