Giuseppe Fortunino Francesco Verdi

Джузеппе-Фортуніно-Франческо Верді (10 жовтня 1813, Ронколе — 27 січня 1901, Мілан) — видатний італійський композитор та диригент. Творча спадщина композитора нараховує 26 опер, квартет, реквієм і низку дрібних опусів. Його опери й досі не сходять зі сцен найкращих оперних театрів світу.

Джузеппе Фортуніно Франческо Верді народився 10 жовтня 1813 р. у с. Ронколе (поблизу Парми), що на той час входило до складу Першої Французької імперії Наполеона. Хлопчик ріс у бідній родині, його батько продавав вино та бакалію, а мати була прялею.

Надзвичайну музичну обдарованість і пристрасне бажання займатися музикою Джузеппе проявив ще у ранньому дитинстві, коли допомагав служити меси у церкві свого села. Перші уроки музики та гри на органі брав у П’єтро Байстроккі.

Згодом обдарованим хлопчиком зацікавився заможний торговець із м. Буссето Антоніо Барецці. З його допомогою десятирічний Джузеппе, який отримав початкову освіту від сільського священика, зміг отримати міську стипендію для продовження навчання у Мілані. Однак, через брак виконавських умінь та віковий ценз у консерваторію його не прийняли. Верді займався музикою приватно у педагога Лавін’є, який дав початківцю основи композиторської техніки. Оркестровку і оперне письмо юнак опановував на практиці, відвідуючи міланські оперні театри. Щонеділі він грав на органі у церкві Ле Ронколе, брав уроки контрапункту в директора «Філармонічного товариства» Фернандо Провіза. Джузеппе займався літературною самоосвітою: Мандзоні, Шіллер, Данет, Шекспір, Данте стали його улюбленими письменниками. У 1832 р. він пише оперу «Обертo, граф дi Сaн-Боніфaчо», але її постановка тоді так і не відбулася.

Верді повертається до Буссето, розраховуючи на посаду органіста, але через внутрішньоцерковні інтриги йому відмовили. У цей час він написав ряд маршів і увертюру для міського духового оркестру, а також писав духовні твори, отримував стипендію міського музичного товариства.

У 1836 р. Верді одружився з дочкою свого покровителя Маргаритою Барецці, яка невдовзі народила йому двох дітей — дочку і сина. Сім’я вирушає до Мілана у пошуках кращого заробітку. Там Верді отримав замовлення на оперу «Лорд Гамільтон, або Рочестер», що з успіхом була поставлена в 1939 р. у театрі Ла Скала під назвою «Оберто».

У 1840 р. в житті композитора настає чорна смуга: несподівано помирають дружина і обоє дітей. Закономірно, що створена в таких обставинах комічна опера «Король на годину» була освистана. Вражений провалом, Верді просить директора театру розірвати контракт. Проте Мереллі, впевнений у винятковості таланту підлеглого, не поспішав зі звільненням і невдовзі показав йому нове цікаве лібрето за біблійними мотивами. Верді зацікавився, і успішна прем’єра «Наббуко» у 1842 р. відновила його репутацію непересічного композитора.

Окрилений успіхом, композитор створює оперу за оперою: «Ломбардці» (1843 р.), «Ернані» (1844 р.), «Двоє Фоскарів» (1844 р.), «Жанна д’Арк» (1845 р.), «Альзіра» (1845 р.), «Аттіла» (1846 р.), «Розбійники» (1847 р.), «Корсар» (1848 р.), «Битва під Леньяно» (1849 р.), «Стіффеліо» (1850 р.). Написані в історико-героїчному жанрі, вони вирізняються вражаючими масовими сценами; героїчні хори пронизані мужніми маршовими ритмами. Персонажі характеризуються не стільки темпераментом, скільки емоційністю. У цих операх Верді творчо розвиває досягнення Россіні, Белліні, Доніцентті.

У 1847 — 1849 рр. композитор перебував у Парижі, де здійснив французьку редакцію «Ломбардців» під новою назвою — «Єрусалим». У Парижі Верді зблизився із Джузеппіною Стреппоні, молодою співачкою, виконавицею у його операх. Через десять років вони одружилися.

У 1851 — 1853 рр. Верді створює свої шедеври — «Ріголетто», «Трубадур» і «Травіата». Композитор відходить від патетичної героїки, дійовими особами стають пересічні люди із різними почуттями, глибиною своїх характерів.

Успіх відкрив перед Верді нові можливості. У 1855 р. на замовлення Паризької опери він пише «Сицилійську вечірню», робить нову редакцію «Макбет» (1865 р.), створює «Дона Карлоса» (1867 р.). Для Маріїнського театру Петербурга у 1862 р. Верді написав оперу «Сила долі». Водночас композитор працює в італійському стилі над творами «Симон Бокканегра» (1857 р.) і «Бал-маскарад» (1859 р.). Жодна з цих опер не вирізняється досконалістю із драматургічної точки зору, та всі вони демонструють значний ріст музичної майстерності й оркестрової драматургії митця. Паризька публіка холодно приймала постановки опер Верді; він працював, переважно, для себе. У 1871 р. композитор наважився на експеримент: єгипетський уряд із нагоди відкриття Суецького каналу замовив йому оперу для виконання під час церемонії. Антоніо Гісланцоні написав лібрето, композитор витримав стилістику твору в дусі «великої французької опери»; так народилась «Аїда» — одне із найдосконаліших творінь Верді. Примітно, що прийоми, які митець використовував у своїй творчості, зокрема в «Аїді», були настільки впізнаваними, що композитори-сучасники побоювалися наслідувати їх через боязнь бути звинуваченими у плагіаті.

У 1874 р. помер кумир композитора — видатний італійський письменник Алессандро Мандзоні. Верді пише величний «Реквієм» для чотирьох солістів, хору та оркестру. Вперше він був виконаний у кафедральному соборі Мілану, згодом здобув світову популярність, проте надмірна театральність твору, на думку католицького духовенства, не дозволяла виконувати його в церкві.

У 1880-тих рр. Верді плідно співпрацює з Арріго Бойто. У тандемі вони переробляють «Отелло». 74-річний композитор був присутній на постановці опери у театрі Ла-Скала. У 80-річному віці Верді пише давно омріяну музичну комедію «Фальстаф», розгорнутими сценами, мелодійною винахідливістю, сміливими витонченими гармоніями якої реформує італійську оперну драматургію.

Останньою роботою композитора став цикл «Чотири духовні п’єси» (1897 р.) із творів для хору та оркестру.

У середині січня 1901 р. Верді розбив параліч. Важкохворий композитор т.-зв. внутрішнім слухом читав партитури опер Пуччіні, Чайковського, але його думка про творчість послідовників залишилася не висловленою.

Вдосвіта 27 січня 1901 р. Джузеппе Верді помер.

Основу творчої спадщини композитора складають 26 опер, численні твори для хору, різноманітна духовна, камерна, інструментальна та вокальна музика. Його опери будили патріотичні почуття, а ім’я Джузеппе Верді стало символом Рісорджіменто та національною гордістю Італії.